10 вересня – Всесвітній день запобігання самогубствам або Всесвітній день запобігання суїциду

міжнародна дата, яка відзначається по всій планеті щорічно, починаючи з 2003 року. Всесвітній день запобігання самогубствам почали проводити з ініціативи Міжнародної асоціації по запобіганню самогубствам (МАПС) при активній підтримці Всесвітньої організації охорони здоров’я та під патронажем Організації Об’єднаних Націй.
Цей день, за задумом представників Міжнародної асоціації по запобіганню самогубствам, покликаний привернути увагу влади та громадськості до цієї проблеми.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), загальна кількість смертей від суїциду зараз наближається до мільйона на рік. Це друга причина смерті серед молоді віком від 15 до 29 років.

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ (ОНЛАЙН)

Доброго вечора, шановні батьки!

Сьогодні у нас заплановано непросту розмову: ми з вами говоритимемо про профілактику суїцидальних проявів у підлітків та ту складну ситуацію, яка склалася на початку XXI століття в сучасній родині.
За даними Всесвітньої організації здоров’я, у 1983 році у світі покінчили життя самогубством понад 500 тис. осіб, у 1998 році — уже 820 тис. осіб, з яких 20% — підліткового та юнацького віку. Упродовж останніх 15 років число самогубств у віковій групі від 15 до 24 років збільшилося удвічі, серед причин смертності навіть у багатьох економічно розвинених країнах самогубство «посідало» 2–3 місця.
Бажають зректися свого життя, як правило, діти з неблагополучних родин. У таких родинах часто відбуваються конфлікти між батьками, а також батьками й дітьми із застосуванням насильства; батьки ставляться до дітей недоброзичливо й навіть вороже. Сприяти рішенню вкоротити собі віку можуть економічні проблеми в родині, рання втрата батьків або відсутність взаєморозуміння між батьками й дитиною, хвороба матері, розлучення батьків.
Причиною замаху на самогубство може бути депресія (через втрату об’єкта любові), яка супроводжується сумом, пригніченістю, втратою інтересу до життя та відсутністю мотивації до розв’язання нагальних життєвих завдань. Іноді депресія може й не проявлятися настільки явно: підліток намагається приховати її за підвищеною активністю, надмірною увагою до дріб’язків або зухвалою поведінкою — правопорушеннями, уживанням наркотиків тощо.
Найбільшим є ризик самогубства серед тих, хто вживає наркотики або алкоголь, під впливом яких підвищується ймовірність раптових імпульсів. Трапляється і таке, що смерть від передозування є навмисною.
Для багатьох схильних до самогубства підлітків характерні висока навіюваність і прагнення до наслідування. Коли трапляється одне самогубство, воно стає сигналом до дії для інших схильних до цього підлітків. Невеликі групи дітей навіть поєднувалися з метою створення якоїсь субкультури самогубств. Потенційні самогубці часто мають родичів, які покінчили із собою.
Суїцид може бути безпосереднім результатом душевної хвороби. Деякі підлітки страждають на галюцинації, коли чийсь голос наказує їм накласти на собе руки. Спричинити самогубство може почуття провини та (або) страху й ворожості. Підлітки можуть важко переживати невдачі в особистих взаєминах. Дівчатам може здаватися, що вони вагітні.
Спроба самогубства — це бажання привернути увагу до свого лиха або викликати співчуття в оточуючих. Піднімаючи на себе руку, дитина вдається до останнього аргументу в суперечці з батьками. Вона нерідко уявляє собі смерть як якийсь тимчасовий стан, після якого вона опам’ятається і знову житиме. Підліток, щиро бажаючи вмерти в нестерпній для нього ситуації, насправді хоче лише налагодити стосунки з оточуючими. Тут немає спроби шантажу, але є наївна віра: нехай хоча б його смерть приведе до ладу стосунки батьків, тоді скінчаться всі лиха, і вони знову заживуть у злагоді й спокої.
Що ж відбувається з батьками, якщо власна дитина не може до них докричатися? Чому вони глухі настільки, що сину доводиться пхати голову в зашморг, аби його почули? Упевненість у власній правоті й непогрішності робить батьків разюче нетерпимими, нездатними без оцінок, без осуду та повчання просто любити й підтримувати дитину. Дорікаючи їй, батьки вимовляють часом слова настільки злі й образливі, що ними справді можна вбити. Вони при цьому не думають, що своїм криком буквально штовхають дитину на небезпечний для життя вчинок.
П’ятнадцятирічна дівчинка після опіку стравоходу (вона випила пляшку ацетону під час скандалу з матір’ю) розповідала: «Я була готова на все, аби тільки змусити її замовчати, я навіть вимовити не можу, як вона мене обзивала». Дівчинка не збиралася вмирати. А роки скитання по хірургічних відділеннях, складні операції та втрачене здоров’я — ось ціна невміння і небажання матері тримати себе в руках, коли їй здалося, що дочка занадто яскраво нафарбувалася.
Батькам варто пам’ятати: якщо скандал уже розгорівся, слід зупинитися, змусити себе замовчати, усвідомлюючи свою правоту. У стані афекту підліток украй імпульсивний і агресивний. Будь-який гострий предмет, що потрапив до рук, ліки у вашій аптечці, підвіконня у вашій квартирі — все стане реально небезпечним, загрозливим для його життя. Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й ситуаційні.
Словесні ознаки
Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:
1. Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».
2. Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».
3. Багато жартувати на тему самогубства.
4. Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.
Поведінкові ознаки
1. Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.
2. Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:
• в їжі — їсти замало або забагато;
• у сні — спати занадто мало або занадто багато;
• у зовнішньому вигляді — стати неохайним;
• у навчанні — пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої;
• замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;
• бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.
3. Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.
Ситуаційні ознаки
Людина може зважитися на самогубство, якщо вона:
1. Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.
2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині — у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм — особиста або сімейна проблема).
3. Почуває себе жертвою насильства — фізичного, сексуального або емоційного.
4. Уживала раніше спроби суїциду.
5. Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини.
6. Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).
7. Занадто критично налаштована щодо себе.
Якщо має місце реальна схильність дитини до самогубства, наведені далі ПОРАДИ допоможуть змінити ситуацію.
1. Уважно вислухайте підлітка, який зважився на самогубство. У стані душевної кризи кожному з нас насамперед необхідний хтось, готовий нас вислухати. Докладіть максимальних зусиль, щоб зрозуміти проблему, приховану за словами.
2. Оцініть серйозність намірів і почуттів дитини. Якщо вона вже має конкретний план самогубства, ситуація є гострішою, ніж якщо ці плани розпливчасті й невизначені.
3. Оцініть глибину емоційної кризи. Підліток може зазнавати серйозних труднощів, але при цьому не думати про самогубство. Часто людина, яка нещодавно перебувала в стані депресії, раптом починає бурхливу, невпинну діяльність. Така поведінка також може слугувати підставою для тривоги.
4. Уважно поставтеся до всіх навіть найнезначніших образ і скарг. Не зневажайте нічим зі сказаного. Він або вона можуть і не давати волі почуттям, приховуючи свої проблеми, але в той же час перебувати в стані глибокої депресії.
5. Не бійтеся прямо запитати, чи не думають він або вона про самогубство. Досвід свідчить, що таке запитання рідко завдає шкоди. Часто підліток буває радий можливості відкрито розповісти про свої проблеми.
Наведені далі запитання та зауваження допоможуть почати розмову про самогубство й визначити ступінь ризику в цій ситуації: «Схоже, у тебе щось трапилось. Що тебе тривожить?»
Твердження про те, що криза вже минула, не повинні ввести вас в оману. Часто дитина може відчути полегшення після розмови про самогубство, але незабаром знову повернеться до тих самих думок. Тому так важливо не залишати її на самоті навіть після успішної розмови. Підтримуйте її й будьте наполегливими. Людині в стані душевної кризи потрібні суворі стверджувальні вказівки. Усвідомлення вашої компетентності, зацікавленості її долею та готовності допомогти нададуть емоційної опори.
Переконайте дитину в тому, що вона зробила правильний крок, прийнявши вашу допомогу. Оцініть її внутрішні резерви. Якщо людина зберегла здатність аналізувати й сприймати поради оточуючих, їй буде легше повернути душевні сили й стабільність. Варто взяти до уваги й інші можливі джерела допомоги: друзів, родину, лікарів, священиків, до яких можна звернутися. Спробуйте переконати підлітка звернутися до фахівців — психолога, лікаря.
У противному випадку зверніться до них самі, щоб разом розробити стратегію допомоги.
Тож відповімо на деякі ЗАПИТАННЯ, які допоможуть скласти картину взаємин з вашою дитиною.
• Чи було бажаним народження вашої дитини?
• Ви щодня цілуєте свою дитину, говорите ласкаві слова або жартуєте з нею?
• Ви щовечора розмовляєте з дитиною по щирості й обговорюєте прожитий нею день?
• Раз на тиждень проводите з нею дозвілля (кіно, концерт, театр, відвідування родичів, похід на лижах та ін.)?
• Чи обговорюєте ви з дитиною сімейні проблеми, ситуації, плани?
• Чи обговорюєте ви з дитиною її імідж, моду, манеру одягатися?
• Чи знаєте ви її друзів (чим вони займаються, де живуть)?
• Чи в курсі ви про дозвілля своєї дитини, хобі, заняття?
• Чи в курсі ви щодо закоханості або симпатій дитини?
• Чи знаєте ви про її недругів, недоброзичливців, ворогів?
• Чи знаєте ви, який її улюблений предмет у ліцеї?
• Чи знаєте ви, хто улюблений викладач вашої дитини?
• Чи знаєте ви, який у неї нелюбимий викладач у ліцеї?
• У разі суперечки ви першим ідете на примирення, починаєте розмову?
• Ви не ображаєте й не принижуєте своєї дитини?
Якщо на всі запитання ви відповіли «так», ви на правильному батьківському шляху, контролюєте ситуацію і зможете у важку хвилину прийти на допомогу дитині. А якщо у вас більшість «ні», то необхідно переглянути стосунки зі своєю дитиною, повернутися обличчям до неї, почути її, поки не сталося лиха! Спробуйте! У вас все обов'язково вийде!

З повагою,
практична психологиня                                                                                                                        Наталія ДАШКОВСЬКА