Європепейський тиждень місцевої демократії

“Європейський тиждень місцевої демократії” – це загальноєвропейський захід, який щорічно проводиться у жовтні. Органи місцевих та регіональних влад 47 країн-членів Ради Європи організовують громадські заходи за участю громад з метою привернути увагу громадян Європейських країн до питань місцевої демократії, покращити їх обізнаність та залучення до місцевих політичних процесів, заохотити обраних депутатів місцевих рад збільшувати та поглиблювати діалог із громадянським суспільством з метою пожвавлення місцевої демократії, посилити роль Ради Європи та її Конгресу місцевих та регіональних влад у зміцненні місцевої демократії та повазі до прав людини в Європі в Європі.
Місцеве самоврядування - це продукт тривалого розвитку людської цивілізації, його витоки сягають родоплемінного самоврядування, що існувало ще до виникнення держави. Елементи місцевого самоврядування добре відомі з античних часів.
Місцеве самоврядування кожної країни відображає традиції народу, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується і самоврядування України, яке існує з найдавніших часів і має давні демократичні традиції.
За часів Київської Русі самоврядування набуває значення громадянського, тобто в його основу покладено виробничу та територіальну ознаки. Це означає, що громадяни, які самовпорядкувалися, формувалися на виробничій (громада купців, ремісників тощо) або територіальній основах (сільська, міська та регіональна). Територіальне громадянське самоврядування базувалося на звичаєвому праві і знаходило свій вияв у народних вічах. Віче - це збори дорослого вільного населення міст і навколишніх територій, які скликались для вирішення найважливіших питань. Віче було найвищим органом самоврядування міських громад.
Суб’єктом міського самоврядування виступала міська громада, а сільського - сільська громада (верв), яка об’єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодалами, державною владою.
Новою сторінкою в історії місцевого самоврядування в Україні стало Магдебурзьке право, яке починає поширюватися на українські міста з середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало: скасування звичаєвих норм, виведення міста з-під юрисдикції місцевої державної адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган).
Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII - XVIII ст.) Полки та сотні одночасно були військовими та адміністративно - територіальними одиницями і користувалися військово-адміністративним самоврядуванням. Запорізька Січ мала свій військовий та адмінісьративно- територіальний поділ: 38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок, а також оригінальну систему органів управління із трьох ступенів.
У 1764 році ліквідується гетьманство та скасовується полково-сотенний устрій України. 21 квітня 1785 року Катериною II були створені нові станові органи міського самоврядування - міські думи і процес уніфікації форм міського самоврядування в Україні за російським зразком було фактично завершено, хоча формально магдебурзьке право було скасовано Миколою I. Внаслідок муніціпальної реформи Катериною II в Україні були запроваджені нові установи міського самоврядування. При цьому міське управління поділялося на загальноміське та станове.
Регіональне самоврядування на загально імперських засадах запроваджується в Україні після проведення Олександром II земської реформи 1864 року.
На рівні губерній формувалися представницькі органи місцевого самоврядування - губернські земські збори. Вони обиралися за куріальною системою на трьох виборчих з'їздах.
Земські і міські органи самоврядування мали свою власність і зробили великий внесок у розвиток освіти, культури, охорони здоров'я, аграрних відносин, наукових досліджень. Про ефективність їх діяльності свідчить те, що наприкінці XIX століття витрати на соціальні потреби на душу населення в земських губерніях були вдвічі більші, ніж у тих, що не мали самоврядування.
Після повалення Директорії в 1920 році та встановлення більшовитського режиму починається трагічна сторінка в історії місцевого самоврядування. Всі органи місцевого самоврядування в Україні були ліквідовані та замінені органами "пролетарської диктатури" – радами.
З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року місцеве самоврядування отримало конституційний статус, стало однією із засад конституційного ладу України.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3